Ну от хоч би приміщення в самісінькому центрі міста, на розі двох центральних вулиць, зелененьке таке, з башточкою. Сто років тому у єврейському Болехові тут тримав свій готель на ресторан місцевий багач Брукенштейн (-штайн?). Добре, що споруда прожила до наших часів - так пощастило далеко не всім будинкам та пам'ятникам. Скажімо, монумент Адаму Міцкевичу, знайомий з старих поштівок, я тут не знайшла (а вони в довоєнній Польщі, до складу якої входила і ця земля стояли у кожному містечку: і в Мельниці, і в Гримайлів, і в Борщові, і майже скрізь стоять і дотепер). Хоча дуже може бути, що я просто не там шукала.

Розповідь про це місто може здатися занадто сухою - і так, фактично, і є. Текст я брала з якихось офіційних сайтів Прикарпаття. В самому місті за два моїх туди візитит нічого краєзнавчої тематики знайти не вдалося - можливо,ч ерез те, що обидва рази я була тут в неділю, коли книгарні мають звичку відпочивати від спраглих знань клієнтів.

Не побачила я у Болехові предмета паломництва євреїв, чиї предки походили з цього куточка Галичини - синагоги. Знаю, що Голокост жахливою мітлою вимів звідси майже все єврейське населення, а було його тут років сто тому багато (навіть старі поштівки з видами ринкової площі говорять про це: всі обличчя, що потрапили на листівку, якно семітські і за носами, і за одягом).

А з того, що побачила, найбільше, звичайно, сподобалась карамельна, витончена, невеличка рожева ратуша з високим фігурним дахом з флюгером та великим годинником на башті. Вона запам'яталась мені ще з жовтня 2000-го року, коли я була тут проїздом вперше. Годинник на ратуші відбиває години та чверті, видзвонююче шевченківське "Реве та стогне Дніпр широкий". Поруч - невеликий скверик з фонтанчиком, де вода тече з левиної пащі. Ще поруч - величезний, яскравий як дитячі книжки греко-католицький собор з суворим Ісусом з величезним хрестом на плечах біля входу. Все це - ратуша, сквер, собор - творять найгарніший куточок міста.

Отже, сухі статистичні рядки.
Найдавніше місто на території Долинського району - Болехів. Болехів - місто обласного підпорядкування. Територія міста становить 3669 га. Населення – 11,3 тис. мешканців (дані на 2000 рік). Перша письмова згадка про "болехівські землі" належить до 1371 року. У 1546 році в Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство - солеварню.

В 1603 році місту було надано Магдебурзьке право. З 1772 року місто входило до складу Австрії, а з 1918 – до складу Польщі. В 1944 році Болехів став районним центром Болехівського району, який ліквідовано в 1964 році, а Болехів приєднано до Долинського району. З 1993 року місту надано статус міста обласного підпорядкування.

На сьогоднішній день Болехів – місто з високим економічним потенціалом. В ньому працюють: ВАТ “Лісокомбінат”, ВАТ “Соко-екстрактний завод”, ВАТ “Лісоторг”, ВАТ “Будматеріали”, ВАТ “Шкіряник”, ТзВО “Елрун”, Об’єднання промислових підприємств, Споживче товаристо, солезавод, ВАТ “Вікторія”, житлово-комунальне підприємство, побутовий комбінат, державне лісове господарство. Освіту в місті надають: дві середні школи, лісогосподарський ліцей-технікум, художня школа, музична школа, міжшкільний учбово- виробничий комбінат, два дошкільні заклади. З жовтня 1994 року в місті виходить міська газета “Джерела”.

З історією Болехова тісно пов'язаніімена видатних людей. До них насамперед належить Н.Кобринська (1855-1920) - відома українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Спільні справи єднали Н.Кобринську з О.Кобилянською, яка часто відвідувала Болехів у 20-х роках XX ст. У Болехові в 1884-1888 рр. бував І.Франко. Він також перебував у с.Лолин, де написав ряд оповідань, а згодом на основі місцевого матеріалу створив драму "Украдене щастя".

Функціонує у місті народний музей історії міста. У неділі вихідний, на жаль. На фасаді - меморіальна дошка, здається, С. Тудору. Поруч з музеєм розташувався простий за архітектурою костел Успіння Богородиці (і музей, і костел можете оглянути на світлинах у галереї поруч).
Є ще ділянка могил вояків, полеглих під час першої світової війни та вояків Української Галицької Армії (УГА). Братська могила радянських воїнів, полеглих у 1944 р. Пам'ятник І.Франку.